Теоретичні засади розроблення програм із терапевтичної освіти пацієнтів

У статті проаналізовано важливість терапевтичної освіти пацієнтів як одного з обов’язкових компонентів терапевтичного ведення пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями з метою покращення якості їх життя та зменшення тягаря від захворювання. Знання про зв’язки між поведінкою та здоров’ям є важливим чинником усвідомленого вибору щодо здоров’я, який є бажаним результатом терапевтичної освіти пацієнтів. Метою статті було систематизувати теоретичні основи розроблення програм терапевтичної освіти пацієнтів із хронічними неінфекційними захворюваннями. Комплексні програми терапевтичної освіти мають включати три виміри – емоційний, когнітивний та поведінковий. Емоційний вимір програми терапевтичної освіти доцільно будувати на основі моделі залучення пацієнта до збереження здоров’я. Когнітивний вимір спирається на принципи теорії запланованої поведінки, моделі віри в здоров’я, теорії самовизначення, теорії розширення повноважень та інші. Поведінковий вимір ґрунтується на основних положеннях соціально-когнітивної теорії, теорії самоефективності, транстеоретичної моделі зміни поведінки, теорії самовизначення та теорії розширення повноважень. Під час реалізації програм терапевтичної освіти пацієнтів доцільно дотримуватися загальних принципів андрагогіки та теорії розширення повноважень. Теоретично обґрунтований підхід для вибору освітніх інтервенцій включає 4 етапи: вивчення потреб у зміні поведінки, визначення перешкод і чинників, вибір методів зміни поведінки та визначення кінцевих показників зміни поведінки. У виборі методів, прийомів і технік терапевтичної освіти стане в нагоді метод «колесо змін поведінки». При розробленні й оформленні навчальних матеріалів важливо керуватися рекомендаціями, наданими відповідними медичними асоціаціями, а також основними принципами моделі ймовірнісного оброблення інформації. Рекомендації асоціацій ураховують когнітивні можливості пацієнтів для оброблення інформації.