Перегляд за Автор "Dvoriankin, V. O."

Зараз показуємо 1 - 3 з 3

Оцінні антропономінації в українському художньому мовленні початку ХХІ століття
(Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського, 2020) Дворянкін, В. О.; Щетиніна, Д. О.; Dvoriankin, V. O.; Shchetynina, D. O.
Статтю присвячено оцінній лексиці як важливому складнику української номінативної системи й динамічному ресурсу мови художніх текстів. Наведено опис оцінних антропономенів у новітньому українському художньому мовленні з увагою до специфіки їх семантичної структури та функційно-стилістичного навантаження. Джерелами дослідження слугували антропоназви, виявлені в текстах романів Галини Вдовиченко «Маріупольський процес» та Єлизавети Мельниченко «І засяє сонце». Виділено дві основні лексико-семантичні групи: «Назви на позначення зовнішніх якостей і фізичного стану людини» (об’єднує такі підгрупи: «Назви людей за віком», «Назви, які вказують на зріст і особливості фігури людини», «Назви на позначення фізичного стану людини», «Назви на позначення зовнішнього вигляду неохайної людини») та «Назви на позначення внутрішніх якостей людини» (складається із підгруп «Назви на позначення інтелектуальних здібностей людини», «Назви людини за поведінкою, деякими вчинками», «Назви людини за ставленням до інших осіб»). Здійснений аналіз ілюстративного матеріалу свідчить про наявність багатого образного лексикону української мови. Більшість репертуару оцінних номінативних одиниць становлять назви на позначення внутрішніх якостей людини (здебільшого із негативною конотацією, що зумовлено творчим задумом майстринь художнього слова). Зафіксовано й фразеологічні номінації як один зі засобів увиразнення емоційно-оцінної характеристики персонажів та їхніх дій. Звернуто увагу й на композити, які найчастіше є компонентом фонду сучасної української оцінної ненормативної лексики. Важливу роль у процесі вираження відповідної конотації відіграють і словотвірні ресурси, зокрема суфікси суб’єктивної оцінки. Перспективу подальших студій вбачаємо в аналізі оцінного потенціалу антропономінації на базі інших українських прозових творів нової доби.
Принципи картографування в «Лінгвістичному атласі лексики на позначення рис людини в українських східностепових говірках Південної Донеччини»
(Чорноморський державний університет імені Петра Могили, 2016) Дворянкін, В. О.; Dvoriankin, V. O.
У статті розглянуто основні засади картографування в лінгвогеографічній праці, підготовленій на матеріалі номінацій рис людини в новожитніх українських східно-степових говірках Південної Донеччини. Висвітлено специфіку знаків, які використано в процесі створення різних типів лінгвістичних карт, а також у ході картографування різних структурних типів найменувань. Найголовніший ступінь протиставлень в атласі – лексичний, протиставлення другого ступеня – словотвірні. Укладений атлас об’єднує 95 лінгвістичних карт, серед яких лексичні, мотиваційні, семантичні, статистичні та зведена; уміщено легенди й коментарі до них. Діалектологічні карти свідчать про ареальне варіювання виявлених номінативних одиниць, ілюструють явища мінімальної диференціації та ареальної мозаїки. Вони є важливим джерелом для вивчення тенденцій просторової поведінки назв людини за зовнішніми ознаками та внутрішніми властивостями в українському східностеповому мовному ландшафті.
Транспортна лексика в українському східностеповому діалектному тексті
(Міжнародний гуманітарний університет, 2021) Дворянкін, В. О.; Dvoriankin, V. O.
У статті розглянуто специфіку маніфестації транспортної лексики у говірковому тексті-спогаді, записаному 2017 року в селі Валер’янівка Волноваського району Донецької області від корінного мешканця Гриценка Василя Валер’яновича, 1940 року народження, освіта – 10 класів, пенсіонера. Актуальність дослідження полягає в необхідності системного вивчення транспортної лексики на базі українських східностепових говірок Донеччини, що сприятиме створенню мовного портрета цього діалектного обширу. Мета розвідки – опис транспортної лексики, яка засвідчена в українському східностеповому діалектному тексті. Джерелом студії стала віртуальна фонотека мовлення конкретного говірконосія. Характеристика вказаного словникового шару зумовила розв’язання таких завдань, як: вичленення окремих транспортних номенів; з’ясування особливостей їх семантичної структури; визначення відношення зафіксованих транспортних найменувань до відповідних номінативних одиниць у суміжних та віддалених українських (і частково російських) діалектних континуумах. Установлено, що окремі транспортні номени, уживані в наведеному тексті, притаманні й іншим суміжним та просторово віддаленим українським і російським говірковим ландшафтам, про що свідчить зіставлення з даними різних діалектних лексикографічних праць. Розглянутий матеріал дав змогу дійти висновку, що вітчизняна народна (діалектна) транспортна номенклатура містить як загальновживані лексеми, які передають традиційні значення, що властиві сучасній українській літературній мові й різним говірковим обширам, так і регіональні терміноназви, які мають формальне (звукове, акцентуаційне, морфемне) та семантичне варіювання. Потреба вивчення згаданого лексичного пласта зумовлена і стрімким процесом розвитку науки й техніки, що викликає зміни укладу життя діалектоносіїв та водночас перехід на пасивне використання ними в мовленні певних складових елементів відповідної тематичної групи слів (разом із реаліями поступово виходять з ужитку і їх номінації). Перспективу подальших досліджень убачаємо в аналізі транспортної лексики в інших населених пунктах, які репрезентують новожитні українські східностепові говірки.